Там де гори високі-високі, такі, що аж з’єднуються із небом. Де хмари покривають вершини, наче білі пухові ковдри. Там де гори, наче в казці, незбагненно і вражаюче кам’янисті.

Там де ростуть усі смачні дерева: апельсини, мандарини, смоковниці, лимони, ківі, хурма, гранати і оливки. Де багато виноградників із найсмачнішим, найзапашнішим виноградом.

Там щодня рівно о 17 ⁴⁰ за місцевим часом приходить Богородиця і каже:

„Любі діти... Якби ви знали, як я вас люблю, плакали би від радості.”

Там є живий Ісус. Якого ми можемо побачити у мідному розп’ятті, яке мироточить, так, що холодний метал на твоїх очах, у твоїх руках оживає, і ти можеш обняти Ісуса за ноги, поцілувати і притулитися, пригорнутися до Нього. Подивитися на його пробиті цвяхами руки – найпевніший вияв любові до тебе – попросити його,  щоб він цими руками тебе тримав міцно-міцно, з такою силою, якої більш ніхто не має, біля себе, аби ти не зміг від  нього відвернутися.

Там є його велика любов, там ти її відчуваєш, там він звертається прямісінько до тебе.

Там зникають усі сумніви, непевності, усяка неправда в тобі, там є тільки божественна любов, а хтось так поринає у світло божественної любові, що і себе більш не розрізняє в ній, залишається сама світла божественна любов. І це не є якась твоя уява, це не є від твоїх зусиль, чи яка омана.

Тут просто Бог здійснює твої бажання.

Тут Бог і Богородиця лікує всі рани: смуток, сумнів, нещастя, біль, розпач, безвихідь, палючі пристрасті і всілякі інші недуги душі і тіла;

 а недосконалу людську любов перетворює на божественну.

Там приходить Святий Дух у саме серце. І ти його можеш навіть неодразу зауважити. Тобі здаватиметься, що нічого не відбулося. Ну, хіба так, просто, було дуже добре перебувати в благодаті Бога і в особливій ніжності і любові Марії, котра там є повсякчас. Але чи там, чи в дорозі, чи згодом у твоєму житті виявиться, що те, що тобі боліло найбільше, те що ти потребував найбільше, те отримав; твоє життя змінилося і міняється дальше.

Це так наче маленький добрий черв’ячок зайшов у твоє серце, і там робить свою справу, а ти потім помітиш результат його старань.

Це не є просто гарні слова, це реальність. Це живий світ тих хто хоче Бога.

Світ між небом і землею...

Ось

Це не екскурсія. Не яка-будь туристична мандрівка.

Як казав отець, „це – цукерка, яку дає тобі Господь”.

Це – твій особистий подарунок Богові

Тільки-но ти вступиш одною ногою в автобус, ти уже всього себе з тієї миті даруєш Ісусові. Що б не траплялося із тобою під час паломництва, як би не складались обставини, ти повинен мати запевнення, що саме так хоче, саме цього хоче Ісус, знаючи тебе краще за тебе самого.

Ти Йому даруєш свій дарунок, просто так, з любові, – даруєш себе зі всіма своїми невдачами, болями, гріхами, радощами і успіхами  в цій подорожі, а потім і у всьому своєму житті.

Це тобі – дарунок Бога

Це так: ти перебуваєш у розпалі битви на полі бою. Битви за своє життя і за любов Божу. Весь пошарпаний, розтерзаний, із безчисленними ранами, стусанами, втомлений, може і невпевнений у перемозі, може і віра вже хитається, надія зникає, любов висихає,

і навіть Господь для тебе став уже примарою.

І тут ось.

Люблячий Бог і  Марія запрошують тебе до свого шатра, під свою особливішу опіку і ніжний всемогутній захист. Вони заліковують твої рани в шатрі... підбадьорюють... Господь кріпить в чудесний спосіб (бо не за твоїм особистим зусиллям, а дарунком це стається) віру,

наповняє твоє серце надією і своєю Божественною любов’ю до всього світу.

Це – час насолоди. Час, коли ти маєш можливість насолодитися присутністю Бога, час,

коли він оживає для тебе.

Бо потім ти знову повинен повертатися на поле бою.

Однак, все буде для тебе інакше в тій битві. Господь ожив у тобі вкотре і по-особливому, подарував тобі нові міцні обладунки: „віру серцем”, „надію серцем”, „любов серця”, і на полі бою Він залишатиметься з тобою.

Подарований Мир Божий

І ніщо не може порівнятися із миром і відчуттям присутності Бога (яке є у „шатрі” і опісля залишається...) І це може бути не тільки під час цього паломництва, а й тоді, коли твоя совість чиста (так, ось ми всі люди грішимо до кінця нашого життя, але можемо старатися з усіх сил і перепрошувати Господа в Сповіді), і разом з тим, тільки тоді,

коли ти повіриш у Божу любов до тебе, коли повіриш

у Його Милосердя, яке не залежить від розміру твоєї грішності чи святості,

Божа любов до тебе завжди однаково сильна і незмінна.

Але особливо хочу засвідчити те, що віра, надія і любов,

не від нас, не від людини, але є тільки дарунком Божим.

Чому так, кажу?

Людина може мати розумове переконання, може навіть діла, сповнення закону робити за таким розумовим переконанням, а серце на це все може мовчати

або із серця може інше виходити бажання.

Серце ж людина своє не може сама змінити. Але коли Господь захоче, то може прийти в людське серце і змінити його. І тоді ця віра походить вже від серця, не лише від розуму.

І тоді приходить мир в Бозі.

Тоді все до дрібниць сприймається тобою в Бозі, на все дивишся поглядом любові. Все примаєш, що тобі Бог дає. А особливо те приносить втіху, що ти можеш теж подарувати Богові, те, що можеш для Нього зробити. Тому, що Господь у твоєму серці є на першому місці. Твоє особисте життя з Ісусом, і в Ісусі, стає на першому місці. Чим більше ти знайомишся з Господом, тим більше його любиш, і тим більше Він займає твоє життя, а не цей світ. Це ж бо звична річ, що людина не може полюбити іншу особу, не пізнавши її, і любов поглиблюється із більшим пізнання особи, із більшим співжиттям з особою.

І терпіння на полі бою перестають бути вже такими, як були раніше.

Це схоже на те, як відбувається переєстествлення хліба і вина в Тіло і Кров: терпіння було болем, а потім на „вигляд” і на „смак” воно залишилося таким самим болем і терпінням, а в дійсності – перетворюється на радість, стає втіхою від особливішого перебування в Бозі (радість тому, що можеш потерпіти з Ісусом, що маєш таку можливість, подарувати щось Ісусові. Отець Піо говорив, що у терпінні Ісус – дуже близько.Він дивиться. Він приходить, щоб попросити біду і сльози..., бо потребує їх для душ.. Потребує їх для твоєї душі).

Ось тепер, після такого паломництва, після ще однієї особливої зустрічі з Господом, на все дивишся іншим новим поглядом. Бог дотикнувся твого серця, Бог став живим для тебе, а особливо для твого серця, не лише розуму.

А що далі?

Опісля.

Доки ще живемо на землі

Тільки Христос живий у Євхаристії і Св.Тайні Сповіді, тільки молитва в Дусі і Правді

будуть оживляти і підтримувати:

–        „віру серцем” в те, що „все, що з нами відбувається Господь переживає особисто, зберігає всю свою увагу на нас, і з дня нашого хрещення наше життя проходить через Христа, з Христом, і в Христі”;

–        „надію серцем” на допомогу Найвсемогутнішого і на любов Наймилосерднішого, найбільш люблячого Бога;

–        любов серця, яку поступово Бог перетворює з недосконалої людської, в Божественну...

  … Будуть підтримувати життя з Ісусом, життя для Ісуса і в Господі Ісусі.

P.S.

….Бо ж обладунки на полі бою можуть потьмяніти, розбитися, затертися...